Наші очі — це дзеркало душі. Коли я дивлюсь в ваші очі, я знаю, що я вдома.
Коли я дивлюсь в очі батьків, я вдячна за щасливе дитинство. Коли я дивлюсь в очі ось цих підлітків, я знаю, що моє життя не дарма. Коли я дивлюсь в очі своїх пасторів, я знаю, що я в безпеці духом і душею.
Коли я дивлюсь в очі військовим, я відчуваю їх хоробрість крізь смуток та катастрофічну втому.
Очі бабусі, яка їх приютила в селі, наповнені добротою та страхом. Очі літнього чоловіка, повільно помираючого через перелом бедра, нагадують мені і про моїх бабусь, які помирали на самоті через війну. Ми їх не кинули. Вони не захотіли покидати свою землю… Бо є більше цього. Обітована земля на небесах.
Є очі дитини, яка соромиться і одночасно нестерпно бажає застрибнути на тебе. Є очі молодої дівчини, яка застрягла в окупованому місті на декілька місяців, а потім ми зустрілись. І я спитала: «Як тебе звати?». «Аня». «Мене теж». Її очі досі переді мною.
Є мама, в якої четверо дітей. Навіть без води і світла, всі дітки охайні, чисті, хапають ручками цукерки. Материнські очі не благають допомоги для себе. Вони стримують сльози, щоб діти посміхались.
Є очі дідуся, який підсипав цукор та пісок окупантам в баки.
Є очі діда. Який сидів 7 місяців в окупованому селі, ночує в підвалі. В темноті. Разом з худобою. Бо з’їли б окупанти все, а його б побили. Його телефон зламався. Він не може прийняти дзвінок від доньки. Але вона вже давно йому не дзвонить… він обсипав нас жартами, сміялись навіть американці, які не знають мови. На наступний день ми привезли йому телефон. Але він проспав. Я вже обнадіялась побачити його знову. І ось він біжить, як на коні з горизонту. І перше біжить до мене. «Анюта, я приніс тобі Ісуса», – каже він. Він достає з брудного рваного пакету хрест, який беріг 50 років. І плаче, що я не обманула, привезла телефон. Ми молимось і сльози катяться по очам, схованим під морщинками. Я люблю його всім серцем просто за те, що він є. І це Бог любить його через мене…
Коли я дивлюсь в очі в своєму дзеркалі, я прошу Бога нагадувати мені, хто я і навіщо я на цій землі.
Я би дуже хотіла ще раз поглянути в обличчя цих людей. І сказати їм, що вони діти Божі. І сказати їм цю молитву:
«Так будете благословляти українських синів, промовляючи до них, і хай покладуть Моє Ім’я на українських синах, і Я, Господь, поблагословлю їх: Нехай поблагословить тебе Господь і збереже тебе; хай засяє Господь Своїм обличчям на тебе і виявить тобі милосердя! Нехай Господь підійме Своє обличчя на тебе і хай дасть тобі мир!»
Числа 6:23-27 УТТ
Це не про перемогу України. Це про вічну перемогу Христа над дияволом.
Залишити відповідь